Процеси та види пам’яті

Пам’ять у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, пам’ять дитини тісно пов’язана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень бачить навколо себе, чує з вуст учителя, від оточення, в тому числі й однолітків, старших братів і сестер, про що читає та ін. У цьому віці діти жадібно поповнюють свої враження, уявлення.

Кілька років тому видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що в принципі мозок людини може вмістити приблизно 100000000000000000000 одиниць інформації. В перекладі на загальноприйняту мову це означає – кожен з нас може запам’ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені ім.Леніна.

Пам’ять – це здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки.

Пам’ять окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних.

В основу класифікації пам’яті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють:

• по переважанню форм психічної активності – моторній, емоційній, образній або інтелектуальній;
• по способу запам’ятовування – довільному або мимовільному;
• по тривалості, строку зберігання інформації.

Об’єкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам пам’яті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберігання та відтворення рухів.

(“пам’ять тіла”, “пам’ять-звичка”). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з моторними навичками.

Моторна пам’ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні побліднішати або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоційну пам’ять.

Ще один вид пам’яті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна пам’ять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам’ять. Пам’ять дотику, нюхова та смакова пам’ять інтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами діяльності – у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової пам’яті у сліпих або сліпоглухих.

Чудова образна пам’ять – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Моторна, емоційна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в пам’яті не слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної пам’яті завжди лежить складний процес перекодування повідомленого матеріалу, пов’язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запам’ятовуючи зміст великої кількості матеріалу, отриманого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’яті його буквальне словесне вираження.

Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій пам’яті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запам’ятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.

Запам’ятовування, для якого характерна наявність завдання запам’ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам’яті, називають довільним запам’ятовуванням.

Незалежно від модальності, або від ступеню зв’язку з волею та мисленням, пам’ять класифікують і як процес, протікаючий в часі та маючий дві стадії – короткочасну та довгочасну.

А. Р. Лурія визначає короткочасну пам’ять як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну пам’ять – як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”.

Основні процеси пам’яті – запам’ятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов’язані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам’яті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запам’ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій пам’яті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Пам’ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій пам’яті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим.

 Підготувала:

практичний психолог

НВК: ЗОШ І ступеня – ДНЗ,

Бабкова Яна Володимирівна