Виховання типу “Не будь дорослим!” або коли любові забагато

Іноді батьківська любов буває дуже сильною. Деяким батькам так хочеться якомога довше любити і насолоджуватися спілкуванням зі своїми малюками, що вони свідомо чи ні намагаються продовжити їхнє дитинство. Для таких батьків «любити дитину» означає, в першу чергу, любити її безпосередність, безпорадність і залежність. Але подібна любов стає своєрідним гальмом дитячого розвитку і дорослішання.«Він ще такий маленький …» – кажуть зазвичай такі батьки про першокласника. Для батьків він залишається все ще малюком, який потребує постійної турботи і постійного контролю. За нього носять портфель, за нього роблять уроки. Від таких батьків можна почути «ми ходимо у 1-й клас», «ми ходимо на малювання». У цьому «ми» укладено весь сенс таких відносин «Я не уявляю себе без своєї дитини і не сприймаю її як окремої від мене і самостійної людини».

Навіть доросла дитина, якій 15, 25, 35 років, залишається в очах таких батьків маленькою і нездатною на самостійні рішення дівчинкою чи хлопчиком. Деякі батьки продовжують опікувати давно вже дорослих дітей, нав’язувати їм свою думку про те, з ким спілкуватися, з ким одружуватися, де працювати.

Дорослішання дитини таким батькам здається страшним, тривожним, таким далеким і не зовсім бажаним. Бути дорослим – небезпечно, а залишатися дитиною – це добре, за їхньою особистою теоріэю. Тому такі батьки і прагнуть продовжити дитинство своїх дітей, оточуючи їх надмірною опікою. Батьки бояться виявитися непотрібними і самотніми, коли їх дорослі діти покинуть сімейне гніздо.

Діти, чиї надмірно турботливі батьки створюють навколо них тепличний світ, намагаючись якомога довше захистити їх від дорослості, повстають проти затягнутого дитинства. Особливо це може проявитися у кризовому проходженні підліткового віку. Його перебіг багато в чому залежить від поведінки батьків. Хамство, демонстративна поведінка, втечі з дому, вживання алкоголю – робиться лише з однією метою – довести батькам свою незалежність і самостійність. Таким радикальним способом діти починають боротися за свою дорослість.

Однак не завжди реакцією дітей на надмірну батьківську опіку стає боротьба і протест. Деякі діти звикають підкорятися батьківській опіці. У них не формується потреба в ініціативі. Будучи дорослими, вони залишаються вічними дітьми, залежними від батьків, соціально неадаптованими і нездатними будувати повноцінні відносини з іншими. Чи хочете ви такого дорослого життя для своєї улюбленої дитини?

Будьте більш чуйними до своєї дитини в будь-якому віці. Орієнтуйтеся на її інтереси, бажання, можливості, попередній досвід. Тільки ваша власна дитина може підказати вам, коли і в чому слід їй дати можливість подорослішати. А якщо вона дає зрозуміти це явно радикально (істериками, протестами) – це найяскравіший сигнал про те, що ви десь обмежуєте її самостійність, недооцінюєте її можливості, які зросли і змінилися з віком.

Подумайте, що рухає вами в такому вихованні типу гіперопіки? Чи боїтеся ви за безпеку дитини? А може вам хочеться, щоб вона належала лише вам, ви не готові відійти на другий план і розділити її любов з іншими цікавими їй людьми (друзями, однокласниками). Може ви хочете, щоб оточуючі вважали вас хорошим і дбайливим татом чи мамою?

Пам’ятайте, ніхто і ніколи в житті не буде любити вашу дитину так сильно, як ви. І рано чи пізно вона зіткнеться з реальністю, де хтось її недооцінить, зрадить, образить … І її розчарування в такому випадку можуть обернутися сильною кризою або депресією. Адже створюючи безпечний світ, ви створюєте і «рожеві окуляри» своїй дитині, усвідомлено чи ні. А реальний світ, насправді, не такий.

Мета виховання в тому, щоб підготувати дитину до дорослого самостійного життя і випустити її «із гнізда». А щоб наповнити свій особистий резервуар любові, є багато інших способів, більш конструктивних (партнер по життю, друзі, любов до себе), і для цього зовсім не обов’язково все життя тримати дитину при собі.

Практичний психолог, Бабкова Яна Володимирівна