Сім’я – це простір без насильства

Останнім часом все частіше ми чуємо про тему насильства. Такою актуальною вона ще не була ніколи. Так сталося тому, що

– в наш час багато уваги приділяється свободі особистості, її психологічним кордонам,

– розвивається та поширюється психологія та психотерапія,

– розробляються нові юридичні закони, згідно з якими домашніх агресорів може бути суворо покарано.

Саме тому стало актуальним питання про види насильства (а воно буває – фізичне, психологічне, релігійне, сексуальне, економічне та ін.) Але навіть зараз, згідно статистиці, деякі жінки вважають, що фізичне насильство є виправданим, якщо вони того заслужили! Що тоді говорити про психологічне насильство, яке трапляється скрізь!?

Насилля – це дії, які принижують людську гідність, завдають шкоди здоров’ю, а іноді і життю людини!

Варто пам’ятати, що ніхто не заслуговує насильства! Його нічим не можна виправдати. Будь-яке насильство – це завжди травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвитку, руйнує психічне здоров’я.

У 1978 році, отримуючи премію Г.Х. Андерсена, письменниця Астрід Ліндгрен виголосила відому промову:

«Я хочу поговорити про дітей… Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, – від власних батьків – і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від одної літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він заслуговує того, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти й самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина мабуть, розмірковувала «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде…»

Потім жінка поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати, як вічне нагадування про обіцянку, яку вона собі дала у той момент – жодного насилля!

Непогано було б нам усім покласти на кухонну полицю камінь як нагадування дітям і самому собі – жодного насилля!»

Батькам варто усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання – становлення правильних стосунків з дітьми. Щоб досягти взаєморозуміння зх. Ними, треба знати, що основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірливі відносини.

На зміну авторитарній сім’ї, приходить нова сім’я – партнерська. Це сім’я, де можна спокійно говорити між собою на різні теми, вибрати для себе те, що можна робити без напруження. Це сім’я, де батько чи мати після конфлікту можуть вибачитися один перед одним, а також і перед дитиною. Дитина цього ніколи не забуде, а її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в такій сім’ї стане самостійна, впевнена в собі особистість, яка може керувати своїм життям.

Характеристики партнерської сім’ї:

• Ріні можливості.
• Відсутність секретів і таємниць.
• Гнучкі правила розпорядку.
• Розподіл економічної відповідальності.
• Домашню роботу розподілено на засадах рівноправності.
• Повага до особистого життя членів сім’ї.
• Основою дисципліни є повага та довіра.
• Батьківські обов’язки рівноправно розподілені.
• Зроблені помилки члени сім’ї визнають.
• Члени сім’ї почуваються в безпеці.
• Конфлікти розв’язуються без крику і тиску.
• Члени сім’ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають.
• Сім’я – це джерело радості.
• Діти заплановані й бажані.
• В сім’ї відсутні такі емоції, як провина та сором, а, навпаки, багато радості, ентузіазму, натхнення.