Проблема дистанції у дитячо-батьківських відносинах у сучасній українській родині

Останнім часом багато батьків скаржаться на велику дистанцію у відносинах в власними дітьми. І якщо раніше це питання турбувало більше батьків підлітків, то зараз навіть батьки учнів початкової школи хвилюються віддаленням у відносинах. Звісно, сучасні досягнення у сфері технологій тут зіграли не останню роль, адже велику кількість часу діти та дорослі перебувають у мережі інтернет. Якщо раніше перегляд телебачення був більш-менш дозованим (передача, яка транслювалася мала обмежений певний час), то в інтернеті обмежень немає: скільки хочеш, стільки й переглядай. У багатьох людей спостерігається залежність від телефону (з телефоном їдять, ходять у туалет, телефон поряд, коли виконуються уроки дітей, або опрацьовується документація у дорослих, і час від часу заглядають, а що ж там у Інстаграмі і т.д.). Віртуальне спілкування витіснило живе. Але ж у телефонних контактах немає можливості задовільнити ті потреби в любові, тактильних контактах, які так потрібні людині. Поряд з цим поширюється інформація про особисті психологічні границі, права особистості. І не рідко від дитини можна почути «Не маєш права», «це порушення моїх інтересів» і т.д. Вміти захищати свої границі – це насправді дуже гарне вміння, яке знадобиться в житті. Але його гіперболізований полюс не йде на користь сімейним стосункам. Індивідуалізація особистості підвищилася, Я зараз набагато більше, ніж МИ. А разом з тим збільшується і дистанція. Члени сім’ї все менше часу проводять поряд, мало спілкуються, про спільні ігри вже деякі батьки давно не чули. А що говорити про обійми та так потрібне «я тебе люблю»?

Причин проблем у відносинах насправді дуже багато. Але більш важливим є питання: що з цим робити? А тут нічого нового – більше спілкуватися і йти один одному назустріч, вчитися вирішувати конфлікти мирним екологічним шляхом. Здається все просто, та для цього потрібне не лише бажання, а намір і зусилля по впровадженню нових кроків. І чим більша дистанція, тим більше часу знадобиться для встановлення гарних морально-ціннісних стосунків. Адже така дистанція формувалася не один день.

Та інколи буває так, що відносини зайшли в такий глухий кут, що без допомоги психолога не розібратися. Наприклад, психолог школи може надати таку підтримку сім’ям: консультування батьків, робота з учнями (розвивальні та корекційні заняття, консультації); проведення тренінгів, виступів для батьків.

Але, насправді, робота ця має бути систематичною. Та й  не все залежить лише від психолога, адже домашнє завдання та поради, надані батькам, будуть відпрацьовуватися після консультацій, тренінгів. І найбільшою перешкодою тут є впевненість деяких батьків в тому «що щось не так саме з їхньою дитиною», а не з ними. Але ж сім’я – це єдина система. І зміна когось одного впливає на зміну іншого. І часто (якщо не завжди) саме від поведінки батьків залежить успішна взаємодія батьків та дітей.

Однією з сучасних теорій, яка також може відновити теплоту в сімейних стосунках, є теорія Гарі Чепмена «5 мов любові». Згідно з цією теорією: у кожної людини є своя основна мова любові. І якщо її не знати, то інші способи вираження любові будуть марними, або недостатніми.

До мов любові відносяться:

• Слова
• Дотики
• Увага
• Подарунки
• Підтримка, допомога.

Не можна точно сказати, що важливіше для вашої дитини – слова любові, тон, з яким вони вимовляються або вчинки, які виражають любов. А якщо вони суперечать один одному, це тільки заплутує дитину. Тому будь-який жест, що виражає любов, має значення і знайде відгук у її душі.

Говорити про любов недостатньо. Дотики, обійми, посмішки, добрий погляд, будь-яка емоція на нашому обличчі – важливі для дитячої душі. Чим більше таких погладжувань дитина отримує, тим більше вона відчуває, що її люблять.

Увага до дитини – тут важливо не кількість, а якість проведеного часу з дитиною. Можна цілий день бути з дитиною, вчити уроки, ходити на гуртки, але при цьому бути холодним батьком, або мамою. А можна побути з дитиною 15 хвилин в день, але цей час буде наповнений теплотою і турботою.

Якщо говорити про подарунки, то тут також важливо не кількість, а якість. Найпростіший приклад. Дитина мріє про якусь іграшку, а батьки дарують їй книгу або черевики. Це помилка – підсунути дитині речі більш потрібні, на погляд батьків.

Любити свою дитину так само природньо, що це почуття можна висловити такими словами: «Люблю, тому що ти є». Але деякі батьки вважають, що любов потрібно заслужити, і у них формула любові така: «Люблю тебе за те, що ти …. (добре себе поводив, вчасно зробив уроки)». Любов ділиться на порції і видається у вигляді нагороди, або її позбавляють через покарання.

Але якщо оточити дитину розумною любов’ю, вона виросте упевненою в собі і здатною любити інших по-справжньому. Психолог Росс Кемпбелл порівнює дітей з дзеркалами. Кожна дитина, немов дзеркало, відображає вашу любов, але ніколи не починає любити першою. Тільки якщо дитину обдаровують безумовною любов’ю і приймають її такою, якою вона є, вона віддзеркалює цю любов, повертаючи дорослим.

А там де є телефон, інтернет, любові душе мало, це зовсім інший полюс і там починаються серйозні проблеми, які краще за все вирішувати в молодшому шкільному віці, тому що у підлітковому віці може бути запізно.

 

Практичний психолог, Бабкова Яна Володимирівна