ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Система освіти останні роки постійно потерпає змін як у навчальній програмі, так і у тривалості самого навчання, вступу до школи. Коли дитині кращейти до 1-го класу — в 6 років чи в 7? Якщо дитина піде в школу в 7 років, чи не занадто «зрілою» вона закінчить школу, а якщо в 6, чи не буде для неї надважкою шкільна програма? Ці та безліч інших питань постають перед батьками. Як зрозуміти, чи готовий 6-річний малюк сприймати навчальний матеріал і чи не буде він тягнути в школу пакет іграшок, щоб гратися на перерві?Однозначної відповіді немає, бо діти всі різні. Але ви можете визначити самі, чи досягла дитина того розвитку.
Календарний і фізіологічний вік дитини збігаються не завжди. У будь-якому разі більшість психологів не рекомендує віддавати до школи дитину, котра буде молодшою за своїх однокласників. І йдеться в цьому разі не лише про те, що вона може бути фізично слабшою за інших, швидше втомлюватися (багато людей вважають це важливим для хлопчиків), а й про успішність на уроках фізкультури, праці. Відставання від більшості може породити небезпечні комплекси: «найслабший», «найнезграбніша». А від «останній прийшов до фінішу» дитина може вибудувати проекцію (тобто уявлення про себе) аж до самий «гірший від усіх».
У нормі дитина всіма силами прагне посісти нове, більш «доросле» становище в житті і докладає до цього певних зусиль – переборює невпевненість, страх, сором’язливість, намагається правильно поводитися. А от дитина, яка не готова до школи, навпаки, намагатиметься штучно затриматися в ранньому дитинстві.
Готовність до школи визначається рівнем розвитку певних параметрів:
– інтелектуальної зрілості (засвоєння кола знань про природу, життя людей, світ мистецтва та предметного середовища; відповідний рівень розвитку пам’яті, уваги, зосередженості, уяви, мислення та мови);
– мотиваційної зрілості (чому треба йти до школи, бажання навчатися та пізнавати нове, прагнення оволодівати знаннями, наявна потреба в спілкуванні з дорослими людьми та однолітками);
– емоційно-вольової зрілості (керує своєю поведінкою, уважно слухає, дотримується правил та вимог, точно виконує завдання, здійснює самоконтроль та самооцінку);
– комунікативної зрілості (наскільки дитина вміє знаходити спільну мову як з однолітками так і з дорослими, зав’язувати дружні стосунки, висловлювати без страху свої думки);
– фізичної зрілості (стійкий імунітет, здоровий апетит та сон, відсутність частих захворювань);
– розвиненістю дрібної моторики руки. Діти, в яких рука не готова до письма, швидко втомлюються, втрачають бажання писати, вчитися.
Серйозною перешкодою до навчання може стати недостатньо сформована емоційно-вольова сфера психіки дитини. У цьому разі малюк не може примусити себе робити те, що йому не дуже цікаво; досить довго концентрувати увагу; швидко переключатися з одного виду діяльності на інший; слухати і слухатися дорослих. У нього не сформована здорова пізнавальна мотивація до навчання. Наші першокласники дуже часто навчаються, щоб похвалила вчителька, щоб не гримала мама, щоб тато пустив погуляти, бабуся дала «грошенят». А батьки не втомлюються повторювати, що вчитися треба лише для того, щоб вдало влаштуватися в житті. Чи варто дивуватися, що в наших дітях рідко сформовані пізнавальна активність, здорова цікавість, інтерес до нового, азарт подолання невдач?
Для того, щоб Ваша дитина змогла легко пристосуватися до нових умов навчання, рекомендую користуватися у своєму спілкуванні з нею наступними правилами. Починайте вже сьогодні!
ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
1. Демонструйте любов до дитини не залежно від її успіхів в школі. Вона має відчувати, що дорога вам завжди, не зважаючи на те, чи збігаються її шкільні досягнення з вашими уявленнями й вимогами. Таке ставлення допоможе сформувати в дитини стійку позитивну самооцінку на все життя.
2. Полюбіть школу, в яку ви віддали свою дитину. У жодному разі не можна дозволяти собі некоректних коментарів про школу та її вчителів, особливо в присутності дитини. Дитині важко одразу сприймати авторитет вчителя. Тому якщо батьки підтримуватимуть педагога, дитині буде набагато легше ввійти в нову життєву ситуацію.
3. Говоріть з дитиною щодня про всі дрібниці, про складні і приємні події, про її відчуття, про шкільне життя.
4. Ураховуйте побажання дитини. Адже до школи йде вона, а не ви. Тож варто дослухатися, який портфель, ручку, папку хоче дитина, необхідно зробити вибір із декількох варіантів відповідно до ваших фінансових можливостей.
5. Навчайте дитину висловлювати свої думки, переказувати оповідання, мультфільми.
6. Показуйте, що ви задоволені здобутками своєї дитини, уникайте підкреслення її невдач.
7. НІКОЛИ не порівнюйте з іншою дитиною, краще порівнювати з її попередніми успіхами, досягненнями («Вчора ти дуже добре впорався із поставленим завданням»).
Перша розмова з дитиною про школу: як зацікавити та не залякати?
Ваша дитина цього року йде до першого класу?
Ви заздалегідь підготувалися – купили всі необхідні приладдя, зібрали гардероб, обрали портфель.
А чи підготували ви дитину до нових змін у її житті?
Я не сумніваюся в тому, що ви говорили дитині про те, що незабаром вона стане учнем, а її розпорядок дня зміниться. Та мало хто з батьків готує дитину до школи, розповідаючи про свої шкільні роки. Такі розповіді є дуже корисними для дитини. Вони допоможуть їй краще уявити шкільне життя і швидше до нього пристосуватися. Ви скажете, що багато чого забулося, адже минуло стільки років. Пропоную згадати. До сьогодні школа була для вас етапом вашого життя, що давно минув. Настав час пригадати все. Дістаньте старий шкільний альбом, фотографії вашого першого класу. Пригадайте всіх зображених на цих фото, їхні імена, першу вчительку, з ким ви перший раз сиділи за партою. Спробуйте пригадати свої відчуття, коли вперше збиралися до школи, як звикали до нового колективу, з ким здружилися. Відновіть у пам′яті спогади про приємні та прикрі випадки. Незабаром схожі відчуття доведеться пережити вашій дитині. Тепер спробуйте дібрати слушний момент і поговоріть з дитиною.
Почніть з альбому. Не поспішайте і дайте час дитині розглянути фотографії спочатку без ваших коментарів. Можливо у малюка постануть якісь запитання. А потім почніть розповідь про те, як ви вперше ступили на поріг школи. Розкажіть, чого ви боялися, через що хвилювалися і чому раділи. Напевно ви пригадаєте якісь кумедні або смішні пригоди з першого класу. Дитині буде цікаво про них послухати. Це наблизить дитину до школи, позбавить страху перед навчанням. Тут важливо не захопитися метою показати школу лише у кращому світлі. Намагайтеся говорити правду, не прикрашайте і не вигадуйте. Ніхто у школі не був ідеальним учнем і не відрізнявся лише зразковою поведінкою. Негаразди, поразки і перемоги траплялися в усіх. Розкажіть дитині усе, як було насправді.
Якщо після вашої розмови в малюка постане безліч запитань, будьте певні, зацікавленість ви вже викликали. А це означає, що інтерес до навчання перешкоджатиме виникненню страху перед школою, що позитивно впливатиме на засвоєння шкільного матеріалу.
СПІЛКУВАННЯ ПЕДАГОГА З БАТЬКАМИ
Типове спілкування вчителя з батьками нерідко характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог учителя, що складається зі скарг на дитину або нотацій батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного «спілкування», не сприяють виникненню бажання співпрацювати зі школою у справі навчання та виховання їх дитини.
Психолого-педагогічні умови встановлення контактів з родиною учня
Контакт між учителем і батьками можливий тоді, коли й ті і інші усвідомлюють, що в них загальна мета – добре виховання й освіта дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього вчителю необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами і мінусами, а також стурбований їх долею, як і батьки.
Основним засобом установлення контакту з батьками для вчителя є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вчителю необхідно керуватись такими правилами взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.
ПЕРШЕ ПРАВИЛО
В основі роботи класного керівника з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків. Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі класного керівника, тому що це може стати джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних «повинні», «забов′язані» зникає. Єдина правильна норма взаємин учителів та батьків – взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і в учителів, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов′язку.
ДРУГЕ ПРАВИЛО
Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання
навчального закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.
ТРЕТЄ ПРАВИЛО
Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини. Класний керівник – офіційна особа. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає свідком відносин, приховуваних від чужих. Хороший класний керівник у родині не чужий. У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою б не була родина, якими би вихователями не були батьки, учитель повинен бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження, допомоги батькам у вихованні.
ЧЕТВЕРТЕ ПРАВИЛО
Життєстверджуюче налаштування у рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.
Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть негативних емоцій і розгубленості педагога.
